Клаптик колись родючої землі став справжньою пустелею в місці, де в принципі її бути не повинно. Дощі тут ідуть постійно, однак це не зупинило навалу піску, що поглинає вже кілька десятиліть усе навколо. То в чому ж причина появи пустелі?
Пустеля, якої бути не повинно. Фото: Jimmy Emerson/flickr.com Цей клаптик землі розташований в американському штаті Мен, і він давно став однією з головних визначних пам’яток цього регіону. Зазвичай у появі пустель винна зміна клімату, якій сприяють якісь зовнішні чинники. Наприклад, ми розповідали, що Сахара з’явилася через те, що відбулися зміни орбіти Землі, а колись Сахара була саваною, родючою і багатою рослинністю. Але в штаті Мен перший слід пустелі з’явився зовсім недавно з погляду довгої історії нашої планети: кілька сотень років тому. І почалося все з невеликої жменьки піску, який росла і росла, не припиняючи. Але найважливіше в цій історії те, що з’явився пісок тут через людське втручання. Історія пустелі Мен почалася в далекому 1797 році, тоді якийсь Вільям Таттл купив ділянку землі і вирішив побудувати будинок. Це була родюча територія площею приблизно в 1,3 кв. км недалеко від містечка Фріпорт. Таттл відбудував тут ферму і почав розводити тварин. Також землю він засіяв сільськогосподарськими культурами. Пізніше його ферма, створена для сім’ї, перетворилася на невеликий бізнес: Таттли почали розводити овець, а вовну продавали на місцеву текстильну фабрику. Молода сосна, що виросла посеред піску. Фото: Desert of Maine/facebook.com Норвегія та її тиха краса в магічних пейзажних фотографіях Однак свою ділянку фермери не вміли обробляти, і ґрунт поступово біднів. Постійні посіви виснажили землю, а вівці щипали траву, вириваючи її разом із корінням і верхнім шаром ґрунту. Насправді таке бездумне ставлення до землі може призвести до дуже плачевних результатів: наприклад, ми розповідали, як кози на Галапагоссах стали причиною багатьох бід якраз через те, що об’їдали всю рослинність. І ось на території ферми одного разу сім’я Таттлів помітила ділянку розміром із блюдце, засипану піском. Звісно, вони не надали цьому значення і продовжили вести своє господарство. Однак ділянка почала збільшуватися в розмірах і незабаром зайняла досить велику територію. Таттли спробували з нею боротися, але безрезультатно: пісок все прибував і прибував, поглинаючи все навколо. Через деякий час фермерам нічого не залишалося, як покинути землі, що стали безплідними, і перебратися на іншу територію. Насправді пісок на цій території колись все-таки був, але тисячоліття тому. Льодовики під час останнього льодовикового періоду перетворили гальку, що вкривала ці території, на пісок, а лід, що зійшов пізніше, оголив його. Але цей пісок був давно вкритий землею, а безвідповідальне ставлення до земельних ресурсів допомогло йому вивільнитися з-під родючого ґрунту. Цю ділянку землі 1919 року викупив Генрі Голдруп, який вирішив заробити на незвичайному явищі. Він-то і перетворив пустелю Мен на місцеву визначну пам’ятку. За останнє століття ситуація не змінилася, а лише погіршилася: піски продовжують поглинати все навколо. Наприклад, наприкінці 1930-х років тут побудували будинок, проте зараз він прихований під двометровим шаром піску. Покажчик, що під метрами піску ховається будинок. Фото: atlasobscura.com Але найбільш вражаюча доля чекала на місцеві дерева: від деяких багатовікових сосен тут стирчать лише верхівки, вони поховані приблизно на 15 метрів у піщаній могилі. Але що дивно, ці сосни цілком пристосувалися до таких реалій і продовжують рости. З’являються і нові дерева, немов доводячи те, наскільки сильна природа і наша планета. А ви знаєте, що Сахара не найбільша пустеля планети? Почитайте, де розташована найбільша пустельна територія на Землі.
Піщані дюни. Фото: Desert of Maine/facebook.com
Верблюд у пустелі, якої бути не повинно. Фото: Desert of Maine/facebook.com
Будинок, який поглинув пісок, 1960-ті роки. Фото: atlasobscura.com
Поділіться цим: