Наші предки завжди з величезною повагою ставилися до лісу. Саме він годував, зігрівав, захищав стародавніх слов’ян, а також був місцем, наділеним у їхньому сприйнятті якоюсь магією. Та й лісовик, хранитель лісу, не допустив би неповаги та безладу у своїх володіннях. Про лісовика досі розповідають казки і дуже цікаві. От, наприклад, чому добірна лайка нібито найкращий захист від нього? Чому лісовик терпіти не може часник (але ж він не родич вампірам)? І що спільного в ідеї Толкіна про перстень всевладдя і витівками лісовика?
Зайвого не бери
Почнемо з того, що дбайливе ставлення слов’ян до лісу було не стільки зумовлене острахом прогнівити лісовика (хоча й цей чинник не можна заперечувати), скільки здоровим глуздом. Ліс-батюшка був годувальником слов’ян. У ньому полювали, збирали гриби і ягоди, шукали лікарські рослини, брали матеріал для будівництва будинків, паливо. З дерева робили все що завгодно: будь-яка річ у побуті могла бути зроблена з цього чудового матеріалу. Але було святе непорушне правило – не брати в лісі зайвого, не скупитися: візьми стільки, скільки потрібно твоїй сім’ї, решту не чіпай. Навіть користуватися дарами лісу потрібно з розумом: наприклад, звіра потрібно вбивати швидко, щоб його душа не мучилася і швидко полетіла в інший світ. Не можна було топтати ягоди або забувати гасити багаття.
А дерево можна рубати не кожне, уникаючи заповідних – найвищих або найтовстіших в обхваті, тому що їх вважали захисниками прилеглого поселення і навіть і не деревами зовсім, а праведними людьми в земному житті, які удостоєні посмертної нагороди бути благородним деревом. А що ж лісовик? Яким його собі уявляли наші предки? За переказами, що дійшли до нас, ми можемо отримати приблизно такий опис. Лісовик мав мінливу зовнішність, міг як зіщулитися до розмірів маленького пня, так і постати перед велетнем, який забрів у ліс. Очі його немов два смарагди, а одяг неодмінно загорнутий “навпаки”, не так, як зазвичай носять чоловіки, а то й зовсім він покритий власним хутром. Волосся лісовика довге, сіро-зеленого кольору. Якщо хранитель лісу сів на пеньок, то завжди кладе ліву ногу на праву і в жодному разі не навпаки. Чому? Тому що в культурі стародавніх слов’ян усе “ліве” вважалося щонайменше дивним, щонайбільше – нехорошим і неправильним. І що цікаво, вчені пов’язують такий поділ із поняттям правої і лівої півкулі мозку. Хоча до сучасної науки було ще багато століть, але стародавні міфи чітко помічали “поділ обов’язків півкуль”, і ця ідея просочилася навіть у багато казок. Трольтунга: Найжахливіший і найпривабливіший виступ у світі Але ми відволіклися. Чим же лісовик міг “нашкодити” людині, яка прийшла в ліс? Можливостей у нього для цього була маса. Міг прикинутися, за повір’ями стародавніх слов’ян, знайомим і, ведучи задушевну бесіду, повести туди, звідки людина, навіть бувала, могла б вийти з великими труднощами. Міг налякати, а міг і обійти свою жертву, яка ні про що не підозрює, по колу, і невдалий грибник ходив би всередині цього чарівного кола хоч цілий день. До речі, коло – взагалі містична фігура, коло – чарівний контур. Недарма Толкін у своїй творчості побудував дію сюжету саме навколо кільця, а не іншого предмета, він також розумів, що саме ця форма є сакральною і таємничою. Захиститися від лісовика можна було як мінімум трьома екзотичними способами: Сьогодні ми з усмішкою читаємо казки, в яких згадується лісовик та інша лісова нечисть. Але треба розуміти, що багато століть тому ліс уявлявся людині силою наскільки щедрою, настільки й небезпечною. Пішовши до лісу, людина могла як повернутися з багатою здобиччю на радість усій своїй сім’ї, так і не повернутися, тому і ставлення до лісу було не поблажливо-споживче, як у нас зараз, а любовно-шанобливе й трохи побоювальне. Хоча не так уже й важливо, чому людина гасить у лісі багаття і не викидає під красиві сосни своє сміття: тому що вона просто добре вихована чи тому що в глухій тайзі якось мимоволі згадала старі казки про лісовика.
Дивний мужичок
У чому Толкін і лісовик були згодні один з одним
А захищатися-то як
Поділіться цим: