Обітниці мовчання та релігійні переконання змусили європейських ченців і священнослужителів 500 років тому шукати нові методи спілкування. Обітниці обітницями, а висловлюватися якось було потрібно.
За кілька тисячоліть до цього, майже протягом усієї історії людства люди з порушенням слуху жили в постійній ізоляції. Тривалий час людство вважало, що мову можна вивчити тільки на слух. Давньогрецький філософ Арістотель, наприклад, стверджував, що “глухі люди у всіх випадках нерозумні, бо неосвічені”. Згідно з римським законодавством, люди, народжені глухими, позбавлялися права підписувати заповіт, оскільки “передбачалося, що вони нічого не розуміють, тому що неможливо, щоб вони могли навчитися читати або писати”.
Відступ від цього переконання почався в епоху Відродження. Першою людиною, якій приписують створення офіційної жестової мови для людей з порушеннями слуху, був Педро Понсе де Леон, бенедиктинський монах 16-го століття з Іспанії.
Його ідея використовувати мову жестів не була новою. Корінні американці використовували жести, щоб спілкуватися з іншими племенами і вести торгівлю з європейцями. Бенедиктинські ченці використовували жести для передачі повідомлень під час довгих періодів мовчання. Натхненний успішною практикою використання мови жестів у монастирі, Понсе де Леон адаптував їх для створення методу навчання глухих спілкування та комунікації, тим самим зробивши великий крок в історії людства. Він проклав шлях для освітньої системи, якою користуються нині. Багато аристократів, які виховували глухонімих дітей, віддавали їх йому на виховання. Через деякий час чернець їх навчав не тільки іспанської, а й латинської та грецької мов. Спираючись на роботу попередника, інший іспанець, священик і лінгвіст Хуан Пабло Бонет продовжив вивчення нових методів спілкування. Дизайнери показали абсурдність пластику в харчовій індустрії за допомогою натюрмортів Бонет розкритикував деякі жорстокі методи, які використовували, щоб змусити глухих людей говорити: “Іноді їх поміщають у бочки, в яких звучить і звучить голос. Ці насильницькі заходи в жодному разі не повинні бути більше використані”. Хуан Пабло народився 1579 року в Сарагосі. Він працював помічником Хуана Фернандеса де Веласко, 5-го герцога Фріаса, констебля Кастилії. Одного разу священик помітив, як вихователь безуспішно намагався навчити глухонімого молодшого сина констебля. У того нічого не виходило. Бонет запропонував свою систему. Для того, щоб учень зумів розібрати його слова, він вигадав особливу зорову систему знаків і вправи, що дають змогу глухій людині почати говорити і вибудовувати слова в осмислені фрази. Першим кроком у цьому процесі було те, що він назвав “пальчиковим алфавітом”, ручною системою, у якій права рука робила фігури, зображуючи кожну букву. Цей алфавіт дуже схожий на сучасну абетку мови жестів. Він був заснований на системі музичної нотації, створеної італійським ченцем Гвідо д’Ареццо в Середні віки, щоб допомогти співакам виконувати музичні твори з аркуша. Глухий мав навчитися асоціювати кожну букву алфавіту з фонетичним звуком. Підхід Бонета поєднував використання звуків для спілкування з мовою жестів. У системи були свої проблеми, особливо під час вивчення слів, що позначають абстрактні поняття. Проте його правила і “пальчиковий алфавіт” лягли в основу кількох національних систем навчання глухих: італійської, французької, американської. У 1755 році французький католицький священик Шарль-Мішель де л`Еппе створив більш універсальний метод навчання. Це призвело до створення першої державної школи для глухих дітей – Паризького національного інституту глухих. Студенти приїжджали до цього закладу з усієї Франції, вносячи свої знаки та способи спілкування між собою, до яких звикли вдома. Л`Еппе це все адаптував, вивчив праці попередників і додав свій власний алфавіт. Він наполягав на тому, що мова жестів має бути повномірною мовою, його система була доволі складною і містила прийменники, сполучники та інші граматичні елементи. Шарль Мішель створив 21 навчальний заклад для глухих. Його система стала настільки популярною, що розійшлася по всьому світу. Система російської жестової мови та американської належить до французької жестової мови. Ось так, завдяки непереборному бажанню ченців під час обітниць мовчання перекинутися зайвим слівцем, з’явилася система, що дала змогу людям з обмеженими можливостями набути доступного розмовного мовлення в усьому його різноманітті. Ба більше, багато сучасних правил жестової мови мають свої регіональні ознаки. Тим самим, мова жестів намагається виразити складність і різноманітність відтінків національних мов.
Педро Понсе де Леон 
Хуан Пабло Бонет 
Алфавіт Бонета 
Шарль-Мішель де л`Еппе Поділіться цим:
