Можливість бачити – великий дар, який ми мало цінуємо, поки з нашим зором усе гаразд. Але якщо проблема з’явилася, у більшості випадків можуть допомогти окуляри. Сьогодні вони не тільки засіб корекції зору, а й модний аксесуар, який може дозволити собі кожен. А колись окуляри носили тільки багатії. Але навіть їм доводилося непросто за часів Павла I, який терпіти не міг ці скельця на обличчі.
Без шансів
Через очі ви сприймаєте від 80 до 90 відсотків інформації про навколишній світ. Але в останні півтора століття навантаження на наш зір зростає мало не в геометричній прогресії – така особливість нашого часу. Наші очі не були призначені природою для таких інтенсивних навантажень, а тому більшість людей стикаються з певними проблемами зору. Але у зв’язку з розвитком технологій це не є чимось непоправним: можна зробити лазерну корекцію зору, носити лінзи або традиційні окуляри. Традиційні! Але ж колись їхня поява була мало не сенсацією. Адже бачити і розрізняти для людини з поганим зором було такою ж нездійсненною мрією, як навчитися літати.
Під час розкопок стародавніх міст археологи неодноразово знаходили лінзи. Але немає даних, що вони використовувалися для корекції зору, хоча вони допомагали збільшувати предмети за потреби. Також за допомогою лінз добували вогонь.
Ніс у кров, зате все видно
Більшість дослідників сходяться на думці, що перші у світі окуляри створив італієць Сальвіно Д’Амарте в далекому 1284 році, але документальне підтвердження цього факту відсутнє. А перша підкріплена документами згадка про окуляри відноситься до 1289 року. Що стосується їхнього зображення, перше з них було виконано на фресці церкви в італійському місті Тревізо, де була зображена людина з окулярами на носі.
Не можна сказати, що ця конструкція була зручна в експлуатації, адже в ній не було завушних дужок, тому в перенісся обов’язково вставляли пружину, яка допомагала зводити скло назустріч одне одному. Лінзи, звісно ж, все одно падали, а ніс часом натирався до крові, але головне – той, хто носить цей предмет, нарешті бачив. До речі, завушні дужки з’явилися лише в XVIII столітті. А до цього на які тільки хитрощі не доводилося йти людям, що страждають від проблем із зором: окуляри або, як у вищевказаному випадку, кріпили до носа, або прив’язували мотузочкою до голови, а то й зовсім пришивали скло до головних уборів. Останній варіант, щоправда, подобався дамам, оскільки ті й так ніколи не розлучалися зі своїм головним убором, а тут ще й одночасно можна було скоригувати зір. Норвегія та її тиха краса в магічних пейзажних фотографіях У тому ж столітті з’являються так звані “біфокальні” лінзи, різної оптичної сили. З’являється поняття “діоптрія”. І відтоді окуляри роблять уже не абияк, а суворо за наукою. Як ми вже говорили, окуляри протягом тривалого часу були атрибутом виключно багатих людей або ж знаменитостей. Цікаво, що таке неймовірно корисне нововведення як окуляри також мало своїх супротивників. Наприклад, знаменитий архітектор Гауді не тільки не шанував людей, які коригують свій зір у такий спосіб, а й сам, маючи явні проблеми з очима (він одночасно страждав і на короткозорість, і на далекозорість), невпинно повторював, що “греки окулярів не носили”. До речі, за однією з версій, Антоніо Гауді, загиблий під трамваєм, можливо, так раптово закінчив свій земний шлях саме через неприйняття окулярів, просто не помітивши транспортний засіб, який мчав на нього. Ще один цікавий факт: за часів правління імператора Павла I окуляри перебували під забороною. Якщо вдома, у присутності сім’ї, їх використання ще було дозволено, то поява в них на вулиці загрожувала серйозними неприємностями. Наприклад, московський головнокомандувач і управитель з цивільної частини Іван Гудович навіть вистрибував з карети і одним різким рухом зривав окуляри з перехожого, який забув про заборону. При цьому він гнівно кричав: “Нема чого мене роздивлятися!” Поява в окулярах при дворі могла коштувати людині кар’єри. Друг Олександра Пушкіна по ліцею Антон Дельвіг одного разу жартівливо зауважив: “У ліцеї мені забороняли носити окуляри, зате всі жінки здавалися мені прекрасними”. До речі, носіння лорнета допускалося, але й тут не все так просто. Його, згідно з вимогами пристойності, дозволялося підносити ненадовго до одного ока. Якби володар лорнета вчинив по-іншому, це визнали б порушенням пристойності. Сьогодні всі ці випадки можна вважати історичними анекдотами і читати про подібні каверзи громадської думки з посмішкою. Кожен, хто бажає добре бачити, має право обирати: носити йому окуляри чи лінзи або взагалі зробити операцію з корекції зору. І якому б варіанту людина не віддала перевагу, це точно не зашкодить її кар’єрі та стосункам з оточуючими. Про те, який вигляд мали перші сонцезахисні окуляри і хто їх придумав, ми вже писали. Можна почитати і подивитися тут.
Фрагмент фрески “Портрет Гуго де Сент-Шера”, 1352 рік. Томмазо да Модена 
Такими окуляри були в Середньовіччі А Гауді проти
Антоніо Гауді Лорнет припустимо, а ось окуляри – непристойно
Портрет Антона Дельвіга, 1864-69 роки. Петро Борель Поділіться цим:
Схожі повідомлення
Літаючі автомобілі: майбутнє світового автопрому чи привілей мільйонерів
10 улюбленців, які приміряли хазяйські окуляри та довели, що оптика їм личить більше
Чому Петро I забороняв подавати милостиню
Як звучала давньогрецька музика
12 моторошних випадків, коли дерева вбирали в себе все, що траплялося їм на шляху
